Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса. Серія Психологічні науки

Титул і зміст Вісника.

«Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса. Серія психологічні науки» – це збірник наукових праць, у якому висвітлено результати теоретичних та емпіричних досліджень актуальних проблем психології.

Макет Вісника в повному форматі

Соціально-психологічні чинники розвитку особистості в цифрову еру

Л.О. Матохнюк — 2025-12-07

У статті досліджено соціальнопсихологічні чинники розвитку особистості в умовах цифрової ери, коли стрімкий розвиток інформаційних технологій істотно трансформує всі сфери життєдіяльності людини — освіту, професійну діяльність, комунікацію та соціальну взаємодію. Актуальність дослідження обумовлена необхідністю адаптації особистості та суспільства до цифрових трансформацій, які створюють нові можливості для самореалізації, дистанційного навчання, психологічної підтримки та інтелектуального розвитку, одночасно породжуючи ризики інформаційного перевантаження, цифрової залежності, емоційного вигорання та деформації міжособистісних зв’язків. Метою дослідження є визначення, аналіз та систематизація соціально-психологічних технологій, що забезпечують гармонійний розвиток особистості й суспільства в умовах цифровізації. Методологічна база ґрунтується на аналізі сучасних наукових праць, емпіричних даних і практичних програм психолого-педагогічного спрямування, включно з онлайн-консультуванням, тренінгами емоційного інтелекту, когнітивними тренажерами та цифровими арт-терапевтичними практиками. Результати дослідження демонструють, що соціально-психологічні технології впливають на розвиток особистості через три ключові напрями: формування цифрових компетентностей і критичного мислення, упровадження психологічних інструментів для підтримки психічного здоров’я та створення безпечного цифрового середовища, що передбачає запобігання кібербулінгу й захист персональних даних. Встановлено, що інтеграція медіаосвіти та програм розвитку емоційного інтелекту сприяє підвищенню цифрової культури, саморегуляції, розвитку емпатії та психологічної стійкості. Висновки свідчать, що ефективне застосування соціально-психологічних технологій у цифровому просторі забезпечує гармонійний розвиток особистості, підвищує якість життя, зміцнює соціальні взаємини та формує психологічно стійке й соціально активне суспільство. Перспективи подальших досліджень полягають у розробці програм цифрової детоксикації, підвищенні цифрової етики та зміцненні адаптивності особистості до умов стрімких технологічних змін.

Взаємозв'язок між стилями виховання та батьківсько-дитячими відносинами

В.В. Вакар — 2025-12-08

У статті досліджується взаємозв’язок між стилями виховання та особливостями батьківсько-дитячих відносин у контексті сучасних соціально-психологічних реалій. Наголошується, що сучасне суспільство вимагає від батьків гнучкості, емоційної зрілості та здатності поєднувати любов, дисципліну, свободу і відповідальність. Розкрито теоретичні засади поняття «стиль виховання» як системи стабільних форм взаємодії між батьками і дитиною, які впливають на емоційний, соціальний та когнітивний розвиток особистості. Здійснено порівняльний аналіз основних стилів виховання — авторитарного, ліберального, авторитетного (демократичного) та ігноруючого. Визначено їхній вплив на формування прив’язаності, самооцінки, соціальних навичок, академічних досягнень та емоційного інтелекту дітей і підлітків. Зокрема, демократичний стиль виявлено як найбільш ефективний, оскільки поєднує високі вимоги з емоційною підтримкою та відкритим діалогом. Авторитарний стиль асоціюється з надмірним контролем і низькою емпатією, що призводить до формування невпевненості, залежності або протестної поведінки. Ліберальний і байдужий стилі, навпаки, сприяють недостатній саморегуляції, імпульсивності та низькій відповідальності дитини.
Представлено результати емпіричного дослідження, проведеного серед батьків за методикою І. Марковської (ВРР), яке виявило переважання демократичного стилю виховання, поєднаного з помірним контролем, емоційною близькістю та співробітництвом у взаємодії з дітьми. Водночас значна частина респондентів схильна до авторитарного або індиферентного стилю, що негативно позначається на психологічному благополуччі підлітків, зокрема на рівні самооцінки, комунікабельності та емоційній стабільності.
Підкреслюється, що вибір батьківського стилю детермінований особистісними характеристиками дорослих, їхнім життєвим досвідом, соціальним оточенням і віковими особливостями дитини. Автор наголошує на необхідності формування усвідомленої батьківської позиції, розвитку емоційної компетентності та використанні індивідуального підходу у вихованні. Гармонійні батьківсько-дитячі відносини розглядаються як ключова умова становлення психологічно здорової, соціально активної та відповідальної особистості, здатної до конструктивної взаємодії з оточенням.

Сучасні підходи до вивчення прокрастинації як психологічної проблеми

К.М. Васюк — 2025-12-08

У статті розглядається феномен прокрастинації як складне багатоаспектне психологічне явище, що набуває особливої актуальності в сучасному суспільстві, зокрема серед молоді. Прокрастинація розуміється не лише як звичка відкладати важливі завдання, а як особливий спосіб реагування особистості на внутрішні конфлікти, емоційне напруження чи когнітивні суперечності. Вона має складну структуру та зумовлюється взаємодією низки індивідуально-психологічних чинників, серед яких зниження внутрішньої мотивації, перфекціоністичні тенденції, підвищена тривожність, нестійка самооцінка, труднощі у плануванні, саморегуляції та організації часу. У статті підкреслюється, що прокрастинація пов’язана з певними когнітивними установками, які впливають на сприйняття завдань і власних можливостей, сприяючи формуванню схильності до уникання діяльності, що сприймається як надто складна або емоційно неприємна.
Особливу увагу приділено аналізу сучасних підходів до вивчення цього феномену — від когнітивно-поведінкових до мотиваційних і саморегуляційних моделей. Зазначено, що дослідження прокрастинації у молодіжному середовищі має важливе значення для розуміння психологічних механізмів навчальної діяльності, професійного становлення та особистісного розвитку. Отримані результати можуть бути використані у практиці психологічного консультування, профілактики прокрастинації та розроблення програм, спрямованих на розвиток ефективних стратегій саморегуляції, підвищення внутрішньої мотивації та формування адекватних когнітивних установок.

Поняття та структура комунікавних бар’єрів у психологічний науці

Н. О. Авраменко — 2025-12-08

У статті досліджено значення ефективної комунікації як визначального чинника продуктивного функціонування сучасного освітнього середовища, зокрема у мультикультурних школах. Показано, що у контексті активних міграційних процесів питання формування безпечного та підтримувального комунікативного простору для дітей-мігрантів набуває особливої актуальності.
Проаналізовано психолого-педагогічні аспекти комунікативної взаємодії між учнями, учителями, адміністрацією та батьками, окреслено специфіку інформаційного обміну та емоційної взаємодії в умовах полікультурного середовища. Визначено вплив ефективної комунікації на шкільний мікроклімат, академічні результати, соціальну адаптацію та розвиток емоційної зрілості учнів.
Систематизовано види комунікативних бар’єрів, що виникають у дітей-мігрантів, зокрема мовні, когнітивні, емоційні, соціокультурні та особистісні, та окреслено механізми їх прояву. Підкреслено, що ці бар’єри зумовлюють зниження навчальної мотивації, тривожність, труднощі у налагодженні міжособистісних контактів, що може призвести до комунікативної ізоляції та емоційного вигорання учнів.

Наголошено на важливості комплексного підходу до подолання комунікативних труднощів, що включає психологічну підтримку, розвиток міжкультурної компетентності педагогів, формування безпечного освітнього середовища та впровадження особистісно орієнтованих стратегій спілкування. Розкрито ключову роль учителя як фасилітатора міжкультурного діалогу, посередника соціальної адаптації та активного суб’єкта формування толерантного комунікативного простору.
Конкретизовано, що педагогічне спілкування повинно ґрунтуватися на принципах гуманістичної психології, включати активне слухання, емпатійний підхід, підтримку емоційної безпеки та стимулювання мовної активності учнівмігрантів. Обґрунтовано значення суб’єкт-суб’єктної взаємодії як основи довірливих стосунків між учителем і дитиною та чинника зниження рівня комунікативної напруги.
Підкреслено практичну значущість дослідження для розроблення програм психологічної підтримки, педагогічних стратегій комунікації та системи підвищення кваліфікації педагогів у напрямі міжкультурної компетентності й психології спілкування. Результати можуть бути використані у діяльності вчителів, психологів, соціальних педагогів, управлінців освіти та фахівців інклюзивноресурсних центрів, а також під час підготовки майбутніх педагогів.

Психологічні ресурси як чинник професійної ефективності практичних психологів

Л.Ю. Мазай — 2025-12-08

Метою пропонованої розвідки є теоретикоемпіричне обґрунтування структури та ролі психологічних ресурсів як інтегрованого чинника професійної ефективності практичних психологів, зокрема емоційного інтелекту, когнітивних стратегій, життєстійкості та самоефективності. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю забезпечення стійкості фахівців перед високим рівнем стресового навантаження в умовах військової агресії.
Здійснено теоретичний аналіз концепцій ресурсності, а саме розглянуто теорію збереження ресурсів С. Хобфолла та соціально-когнітивну теорію А.Бандури. Емпіричне дослідження проведено на вибірці практичних психологів (67 осіб) з використанням таких психодіагностичних інструментів, як тест емоційного інтелекту Н.Холла, шкала загальної самоефективності Р.Шварцера і М.Єрусалема (адаптцаія І.Галецької), питальник «Стилі мислення» Р.Бремсона та А.Харрісона, тест життєстійкості С. Мадді, питальник професійної життєстійкості О.М.Кокуна, шкала професійного вигорання К. Маслач та С. Джексон (MBI) та спеціально розробленої анкети. Для встановлення взаємозв’язків застосовано кореляційний та множинний регресійний аналізи.
Встановлено статистично значущі позитивні кореляційні зв’язки між усіма компонентами психологічної ресурсності та інтегральними критеріями професійної ефективності. Виявлено, що ЕІ та життєстійкість виступають найпотужнішими протективними предикаторами резистентності до синдрому професійного вигорання, що узгоджується з теорією збереження ресурсів, за якою втрата ресурсів є головним компонентом розвитку стресу. Високий рівень самоефективності та перевага глибинної когнітивної стратегії суттєво підвищують швидкість адаптації фахівця до складних та нетипових клієнтських випадків. Високий ЕІ корелює з якістю консультаційних послуг, підкреслюючи його центральну роль у міжособистісній взаємодії та емпатійній чутливості.
Підтверджено, що виокремлені нами психологічні ресурси є ключовими внутрішніми чинниками, що забезпечують не лише високу результативність, але й психологічну стійкість та безпеку практичних психологів. Результати обґрунтовують необхідність включення цілеспрямованого розвитку ЕІ, самоефективності та адаптивних когнітивних стратегій у програми професійної підготовки та супервізії.

Емпіричне дослідження феномену самотності жінок в умовах соціальних трансформацій та воєнних викликів

О.С. Марківська — 2025-12-08

У статті подано стислий виклад емпіричного дослідження самотності жінок в умовах соціальних трансформацій і війни. Обґрунтовано актуальність проблеми: поширені переживання ізоляції, втрати емоційного контакту й внутрішньої порожнечі, що посилюються вимушеним переселенням і руйнуванням соціальних зв’язків та накладаються на рольову багатозадачність жінки. Наукові підходи трактують самотність як багатовимірний феномен із емоційною та соціальною складовими, пов’язаний із тривожно-депресивною симптоматикою та станом здоров’я; водночас українські дослідження фіксують зростання самотності через деформацію мереж підтримки та зміну соціальних ролей. Попри це бракує емпіричних робіт, що комплексно враховують вік, статус ВПО, якість офлайн/онлайн-зв’язків, рівень соціальної підтримки, резильєнтність і цифрову комунікацію як ресурс або ризик. Метою статті є виявити рівень і структуру самотності жінок та емпірично встановити індивідуально-психологічні й соціальні чинники її інтенсивності. Інструментарій: анкета «Самотність» Л. В. Тислюк (гуманістичний якісно-кількісний підхід із відкритими запитаннями про зміст переживання, частоту, причини, ресурси й перепони). Отримані дані свідчать, що більшість респонденток не мають стійкого відчуття самотності: 60– 65% зазначили «ні/рідко», 25–30% — періодичні епізоди, 5– 10% — часте або хронічне переживання. Причини умовно поділено на соціальні (≈40%; дефіцит близьких/підтримки), внутрішньоособистісні (≈30%; низька самооцінка, страх відкидання, емоційна закритість), життєві обставини (≈20%; війна, переселення, розлучення, хвороба) та усвідомлену/бажану самотність (≈10%). Подолання базується переважно на соціальній активності й підтримці (спілкування, зустрічі, спільноти), професійній зайнятості, змістовному дозвіллі (читання, хобі) та рефлексії; водночас внутрішні бар’єри (страх, тривога, замкненість) у частини жінок ускладнюють вихід із стану ізоляції.
Зроблено висновок, що самотність у жіночому досвіді має динамічну, ситуативно залежну природу і формується у взаємодії соціальних умов, особистісних характеристик і травматичних подій. Практична значущість полягає у потребі багаторівневих інтервенцій: розвиток резильєнтності та емоційної компетентності, зміцнення мереж підтримки, створення програм соціальної інтеграції для уразливих груп (зокрема ВПО). Перспективи подальших досліджень — моделі медіації/модерації (соціальна підтримка, резильєнтність, онлайн-комунікація), вікові та статусні порівняння, валідизація інструментів для воєнного контексту.

Взаємозв’язок між емоційним вигоранням і психологічними ресурсами студентів у кризових умовах

Н.Д. Корольова — 2025-12-08

Сучасне освітнє середовище, особливо в умовах системної кризи та військового конфлікту, створює безпрецедентне психологічне навантаження на студентську молодь. Цей хронічний стрес значно посилює ризик розвитку синдрому емоційного вигорання (ЕВ), який характеризується емоційним виснаженням, цинізмом та редукцією особистих досягнень. Актуальність дослідження обумовлена необхідністю ідентифікації внутрішніх захисних механізмів, які модулюють вплив кризових стресорів на психічне здоров’я та академічну успішність студентів. Теоретичною основою роботи є Модель вимог-ресурсів праці (JD-R) та, зокрема, Теорія збереження ресурсів (COR) С. Хобфолла. Остання стверджує, що стрес виникає не лише внаслідок втрати ресурсів, але й при відсутності їх набуття після значних інвестицій, що є типовим для контексту невизначеності. Дослідження фокусується на диференційованому впливі двох ключових психологічних ресурсів - резилієнтності (життєстійкості) та толерантності до невизначеності - на окремі компоненти ЕВ. Емпіричні дані підтверджують, що високий рівень психологічних ресурсів обернено корелює із проявами ЕВ. Встановлено, що резилієнтність відіграє багатофункціональну модераторну роль, значуще знижуючи як емоційне виснаження, спричинене постійною втомою та гіперзв’язком, так і редукцію особистих досягнень, допомагаючи зберігати когнітивні функції та самооцінку. Толерантність до невизначеності, у свою чергу, є критичним буфером, що запобігає емоційному виснаженню, яке виникає внаслідок хронічної тривоги, спричиненої неконтрольованим зовнішнім хаосом та непередбачуваністю майбутнього. Результати дослідження є важливою основою для розробки цільових превентивних психологічних інтервенцій, спрямованих на зміцнення внутрішньої стійкості студентської молоді у довгостроковій перспективі. Подальші дослідження мають бути зосереджені на лонгітюдному структурному моделюванні для уточнення динаміки цих взаємозв'язків.

Психологічні особливості горювання внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та методи роботи з травматичною втратою

Н.Д. Корольова — 2025-12-08

Стаття присвячена вивченню психологічних особливостей процесу горювання внутрішньо переміщених осіб (ВПО), які пережили втрату внаслідок війни. Висвітлено специфіку травматичного горя, що має багатовимірний і кумулятивний характер та включає не лише втрату близьких, але й утрачене почуття дому, безпеки, соціальної ідентичності й життєвої перспективи. Окреслено феномен відтермінованого та незавершеного горя, пов’язаного з тривалим станом невизначеності, ретравматизацією і кризою самокомпетентності. Проаналізовано результати емпіричного дослідження 150 ВПО, у якому виявлено високий рівень депресії, тривоги, ПТСР і життєвого стресу, що свідчить про системне виснаження адаптаційних ресурсів. Визначено ключові чинники, які посилюють переживання втрати, та виявлено роль соціальної підтримки як буфера травматичного дистресу. На основі результатів розроблено програму психологічної реабілітації «Пангея. Ресурс», побудовану на поєднанні когнітивно-поведінкових і травмафокусованих методів. Запропоновано комплекс копінгстратегій: відновлення рутини, емоційна регуляція, соціальна реінтеграція, смислотворення. Підкреслено значення травмаінформованого підходу, спрямованого не на забуття втрат, а на їх інтеграцію у життєвий досвід. Метою психологічної роботи визначено досягнення посттравматичного росту, що проявляється у відновленні внутрішньої цілісності, переоцінці цінностей і формуванні нової, стійкішої ідентичності.