Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса. Серія Психологічні науки

Титул і зміст Вісника.

«Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса. Серія психологічні науки» – це збірник наукових праць, у якому висвітлено результати теоретичних та емпіричних досліджень актуальних проблем психології.

Макет Вісника в повному форматі

Становлення Я-концепції особистості: структура та етапи розвитку

І. М. Гресько — Wed, 06 Nov 2024 00:00:00 +0200

У статті розглядається становлення Я-концепції, яка є ключовим елементом самосвідомості та розвитку особистості. Актуальність дослідження зумовлена стрімкими соціально-економічними, культурними змінами та складними обставинами у сучасних умовах, які вимагають від людини постійної адаптації, адже Я- концепція стає важливим інструментом для ефективної взаємодії з реальністю. В роботі проаналізовано структуру Я-концепції, яка складається з когнітивної, емоційно-оцінної та поведінкової складових, де когнітивний елемент відповідає за образ «Я» та уявлення людини про саму себе. Емоційно-оцінюючий компонент означає самооцінку особистості, її емоційне ставлення до переконань, сукупність оцінюючих характеристик і переживань стосовно цих оцінок.
Поведінкова складова виражається через дії та вчинки людини як реакцію на певні явища у власному житті, адже Я-концепція супроводжує діяльність людини та регулює поведінку, забезпечуючи стандарти, норми і сценарії поведінки в процесі життєдіяльності. Крім того, у статті розкриті етапи формування Я-концепції.
Визначено, що на різних етапах розвитку відбувається зміна і трансформація Я-концепції, що значною мірою залежить від соціального середовища, виховання та особистісного досвіду. Окрема увага приділена підлітковому віку, коли формується самооцінка, самовизначення та соціальна ідентичність, що є важливими складовими становлення особистості. У цей період спостерігаються значні зміни в Я-концепції, що часто супроводжуються кризами самосприйняття, особливо у контексті фізичного образу та самооцінки.
Таким чином, становлення Я-концепції проходить кілька ключових етапів: дитинство (період формування базових уявлень про себе); підлітковий період (активне формування самооцінки та соціальної ідентичності); юність та доросле життя (коли формується стабільна та інтегрована Я-концепція). Відзначено, що цей процес не є лінійним, а може включати кризові моменти, переосмислення та зміни у зрілі роки.

Самоактуалізація особистості як психологічний феномен

І. В. Черкашина — Wed, 06 Nov 2024 00:00:00 +0200

У статті аналізуються дослідження науковців, феномену самоактуалізації як чинника самореалізації особистості, та психологічні особливості переживання самотності особистості. Це – процес, в результаті якого відбувається системна трансформація особистості. Розвиток поведінки зрілої особистості характеризується більш узагальненим усвідомленням себе, адекватною самооцінкою, наявністю здатності регулювати свої дії не лише під впливом обставин, а й самостійно, появою більш загальної і віддаленої за часом мети, виникненням внутрішніх стимулів, регулюючих діяльність, формуванням потреби у самотворенні як одному з проявів самоактивності. Проблема самоактуалізації особистості вважається однією з фундаментальних проблем людського буття, оскільки саме завдяки цьому процесу індивід долучається до суспільства, гармонійно і збалансовано розкривається в ньому, здійснюючи можливості розвитку свого «Я». Термін «самоактуалізація» (Self-actualisation) походить від слова «актуалізація», що означає «перехід від стану можливостей до стану дійсності».
У зарубіжній психологічній науці поняття самореалізації особистості розвивалося переважно в межах гуманістичного підходу. У його контексті особистість сприймається як унікальна, цілісна система, що має «відкриту можливість» самоактуалізації, властиву лише людині. Слід відзначити, що в гуманістичній психології поняття самоактуалізації виступає синонімом самореалізації, у зв’язку з чим варто зазначити деяку відмінність. Реалізація, як частина поняття «самореалізація», передбачає насамперед усвідомлення, когнітивну діяльність. Самоактуалізація ж є по суті самим прагненням людини до більш повного виявлення та розвитку своїх особистісних можливостей. Це не лише результат, але також і сам процес втілення властивих індивіду здібностей, рух якого йде вгору по піраміді потреб від базових до задоволення вищих потреб. Самоактуалізація передбачає тривале, постійне залучення до процесу зростання й розвитку здібностей до максимально можливого рівня.
Людина в процесі самоактуалізації має гарне психологічне здоров’я. Її базові потреби задоволені, тому вона спонукається мотивами вищого порядку й прагне до зростання.

Психологічні особливості адаптації здобувачів фахової передвищої освіти до освітнього процесу

Н. Г. Торба , І. В. Пахомов , Ю. М. Савлук — Wed, 06 Nov 2024 00:00:00 +0200

Мета статті полягає у дослідженні психологічних особливостей адаптації здобувачів ФПО до нових умов освітнього процесу. Результати дослідження здобувачів за опитувальником Р. Кеттела, свідчить про те, що їх емоційно-вольові особливості є результатом комплексного поєднання різних особистісних рис, що включає в себе як позитивні фактори, так і складні аспекти, які потребують уважного та індивідуального підходу до їхнього розвитку та підтримки. За опитувальником К. Томаса найвищу схильність до стратегії «Суперництво» виявили здобувачі спеціальності «Видавництво та поліграфія, стратегії «Співробітництво» – спеціальності «Перукарське мистецтво та декоративна косметика», стратегії «Компроміс» – спеціальностей «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа» та «Перукарське мистецтво та декоративна косметика», стратегії «Пристосування» – спеціальностей «Видавництво та поліграфія» та «Технології легкої промисловості», стратегія «Уникання» майже не виражена. Результати психологічної за опитувальником Т. Лірі свідчать про те, що більшість здобувачів спеціальності «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа» виявили схильність до підозрілих та покірно-сором'язливих відносин, спеціальності «Видавництво та поліграфія» – до авторитарних та дружелюбних стосунків, спеціальності «Перукарське мистецтво та декоративна косметика» – до залежних та альтруїстичних відносин, спеціальності «Технології легкої промисловості» – до егоїстичних та дружелюбних відносин. Представлені результати свідчать про досить успішну адаптацію першокурсників до умов освітнього середовища. Опитування виявило, що більшість першокурсників сприймають освітнє середовище коледжу як комфортне і мають стабільний емоційний стан. Лише деякі здобувачі ФПО відчувають втому та сильний стрес під час виступів, мають невпевненість у власних силах та проблеми зі зосередженістю.
Ці результати випливають із тверджень, що більшість респондентів переважно ніколи не зазнають конфліктних ситуацій, не відчувають самотність, і лише іноді відзначають внутрішню напругу та страх перед викладачами. Розроблено профілактичну програму, спрямовану на забезпечення психологічного комфорту та успішної адаптації здобувачів ФПО, розвиток навичок адаптації, управління стресом, підвищення самооцінки та позитивного ставлення до навчання.

Формування професійної компетентності майбутніх психологів на етапі їх підготовки у ВУЗі

Н. В. Шель — Thu, 07 Nov 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена актуальній темі професійної підготовки майбутніх психологів в умовах сучасного суспільства. Проведено теоретичний аналіз проблеми професійної компетентності у вітчизняних наукових дослідженнях. Розкрито суть поняття у психологічному аспекті, а саме як психологічну систему, що допомагає ефективно виконувати професійну діяльність, як сукупність внутрішніх та зовнішніх ресурсів, що актуалізуються у процесі вирішення проблемного завдання; як внутрішні потенції, що проявляються у ситуаціях, що суперечать попередньому досвіду людини; як якість особистості, що розвивається в умовах постійних змін.
Визначено професійну компетентність, як продукт оцінки результату навчання не прямо витікає з нього, а швидше за все є наслідком саморозвитку майбутнього фахівця, не стільки технологічним компонентом, скільки результатом особистісного зростання, наслідком самоорганізації й узагальнення досвіду особистості. Виокремлено основну властивість професійної компетентності – це можливість її розвитку - постійно змінюється її зміст, структура, складові, потенційні внутрішні утворення, залежно від запиту клієнта, викликів сучасного суспільства, актуальності знань. Запропоновано пріоритетні напрямки професійної підготовки майбутніх психологів як компетентних фахівців у майбутньому: компетентнісний підхід у професійній підготовці - основний акцент зроблено на практико-орієнтованій підготовці та особистісне пропрацювання власних внутрішньоособистісних протиріч; взаємодія викладача і студента, коли викладач виступає в ролі «навігатора» при вирішенні професійних завдань; орієнтація на навчання «впродовж життя»; компютиризаціята діджиталізація освітнього простору; самоорганізація освітнього простору; варіативність форм освіти.
Теоретичний аналіз означеної проблеми дозволив встановити таку особливість професійної компетентності майбутніх психологів, будучи продуктом та результатом навчання, не прямо витікає з нього, а є скоріше наслідком саморозвитку майбутнього фахівця, не стільки технологічним компонентом, скільки результатом особистісного зростання, наслідком самоорганізації й узагальнення діяльнісного та особистісного досвіду.

Дослідження моральної свідомості та особливостей вирішення моральних дилем у молоді

К. М. Васюк — Thu, 07 Nov 2024 00:00:00 +0200

У статті аналізується проблема розвитку моральної свідомості у молоді. Здійснено аналіз філософських учень та психологічних концепцій щодо проблеми моральної свідомості, її структури і чинників, що впливають на її формування. Визначено, що моральна свідомість має пряму залежність від домінуючих у суспільстві соціальних стеретотипів, але це не єдиний чинник, бо існують також особистісні чинники, зокрема, рівень емоційної зрілості суб’єкта, що дозволяє йому формувати моральні переконання і робити вибір. В якості основи емпіричного дослідження взята теорія М. Кольберга про рівні розвитку моральної свідомості. Для емпіричного етапу дослідження використана методика моральних дилем М. Кольберга.
В результаті було встановлено, що майже третина осіб юнацького віку має низький рівень морального розвитку, у моральному виборі орієнтується на примус або матеріальну вигоду із вчинку. Трохи більше половини досліджуваних досягли третьої і четвертої стадії морального розвитку, де вирішальними у моральному виборі є соціальні потреби і взаємовідносини з оточуючими. Від аморальних вчинків на цій стадії особистість стримують осуд з боку оточуючих так і боку закону. Позитивним моментом на цій стадії є усвідомлення суспільної вигоди або шкоди від вчинку, відхід від суто егоїстичних міркувань. Особи з високим рівнем морального розвитку також були виявлені в ході дослідження, але їх кількість незначна і складає 10% від загальної кількості досліджуваних.
Статистичний аналіз показав наявність низьких і середніх показників рівня морального розвитку у молоді, що свідчить про егоїстичну спрямованість та емоційну незрілість у значної кількості опитаних, домінування стереотипів вигоди або примусу у дотриманні моральних норм. Це потребує розробки глобальної суспільної стратегії з розвитку моральної свідомості молоді.

Рівні переживання жіночої самотності

О. С. Марківська — Thu, 07 Nov 2024 00:00:00 +0200

У статті представлено аналіз та узагальнення наукової літератури та встановлено, що переживання жіночої самотності в психотравмуючих ситуаціях може бути виражено адекватною або неадекватною реакцією, що можуть мати глибокий вплив на психологічне та емоційне благополуччя людини. Переживання самотності є універсальним людським досвідом, проте способи його проживання можуть суттєво відрізнятися. Адекватне переживання самотності означає, що людина приймає свій стан і бачить у ньому можливості для саморозвитку. Такий підхід передбачає позитивне ставлення до часу, проведеного на самоті, використання його для саморефлексії, розвитку нових навичок і дослідження своїх інтересів. Людина, яка адекватно переживає самотність, здатна бачити тимчасову ізоляцію як нагоду для зростання і самопізнання, а не як негативний або постійний стан. У цьому випадку самотність може стати часом для творчості, особистісного розвитку та вдосконалення. Людина, яка адекватно сприймає самотність, зазвичай підтримує соціальні зв’язки, навіть якщо вони не є частими, і знає, як знаходити підтримку серед друзів, сім’ї або спільнот за інтересами. Вона здатна самостійно справлятися з негативними емоціями, бачить у них можливість для змін та розвитку, і використовує цей час для покращення своєї якості життя.
Щодо неадекватного переживання самотності, то його можна пояснити як деструктивне ставлення до стану ізоляції. Людина може сприймати самотність як ознаку своєї невдачі або неповноцінності, що веде до почуття безнадії та емоційної нестабільності. Такий підхід супроводжується негативними думками, самозвинуваченням та зниженням самооцінки, що лише погіршує ситуацію. Людина, яка неадекватно переживає самотність, часто ізолює себе від суспільства, уникає соціальних контактів і відчуває страх перед відторгненням або нерозумінням з боку інших. Це створює замкнене коло: чим більше вона ізолюється, тим сильніше відчуває себе самотньою, що ще більше погіршує її психологічний стан. Таке переживання може призводити до депресії, втрати інтересу до життя і відчуття безвиході.

Вплив війни на психологічний стан вагітних жінок

Л. О. Матохнюк , В. А. Оверчук — Thu, 07 Nov 2024 00:00:00 +0200

У статті увага приділяється психологічному здоров'ю вагітних жінок що є важливим аспектом та впливає на майбутнє дитини, особливо в умовах війни. Вагітні жінки стикаються з підвищеним рівнем стресу та тривожності, що може призвести до серйозних психічних і фізичних ускладнень. Війна додає до цього низку викликів, включаючи небезпеку для життя, втрату близьких, руйнування інфраструктури та порушення соціальних зв'язків. Це може призвести до депресивних розладів, посттравматичного стресового розладу (ПТСР) та підвищеного рівня кортизолу, що збільшує ризик передчасних пологів і народження дітей з низькою вагою. Вивчення впливу війни на психічний стан вагітних жінок стає дедалі актуальнішим, з огляду на зростання кількості збройних конфліктів. Перші дослідження у цьому напрямі були проведені в контексті світових воєн і збройних конфліктів в Іраку, Афганістані, Сирії тощо. Вони показали, що вагітні жінки, які зазнали впливу війни, частіше стикаються з симптомами депресії, тривожних розладів та ПТСР. Однак бракує системних досліджень, які б враховували довгострокові наслідки війни на психічне здоров'я вагітних жінок та їхніх дітей. Особливо важливо розробити ефективні методи психологічної підтримки вагітних жінок у зонах конфлікту, враховуючи індивідуальні особливості та рівень стресостійкості. Спеціальні програми допомоги повинні включати індивідуальні та групові терапевтичні сесії, а також медичну допомогу, спрямовану на зменшення ризиків для здоров'я матері та дитини. Перспективи подальших досліджень включають створення таких програм, а також вивчення впливу війни на розвиток дітей, які народилися під час конфліктів, та вдосконалення існуючих методик психологічної допомоги.
Загалом, вплив війни на психологічний стан вагітних жінок є надзвичайно серйозною проблемою, яка потребує подальших досліджень і розробки відповідних стратегій психологічної підтримки та медичної допомоги.

Психологічні особливості ідентичності рятувальників з ознаками посттравматичних стресових розладів

Н. Є. Афанасьєва — Thu, 07 Nov 2024 00:00:00 +0200

У статті висвітлюються результати дослідження психологічних особливостей ідентичності рятувальників, які мають ознаки посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Ідентичність рятувальників формується на основі їхнього особистісного досвіду, самосприйняття в професії, оцінки власної компетентності, а також соціальної взаємодії в робочому колективі. Однак симптоми ПТСР можуть значно впливати на ідентичність рятувальників, призводити до її дестабілізації.
Серед ключових проблем, що виникають в результаті ПТСР, є відчуження від колег, сумніви щодо власної професійної здатності, а також загострене відчуття втрати контролю над життям і професійною діяльністю. ПТСР розвивається у осіб, які перенесли травмуючі події. Він спотворює протікання психічної діяльності особистості. До загальної симптоматики ПТСР відносять: скорочення життєвої перспективи, пролонговану активізацію бойового стресу, агресивність, конфліктність, соціальна дезадаптація, порушення соціальної та особистісної ідентичності. ПТСР є не тільки особистою проблемою рятувальника, але і актуальним суспільним питанням, оскільки його прояви, в тому числі, породжуються громадською думкою і ставленням населення до надзвичайних ситуацій.
Виявлено суттєві порушення в ідентичності рятувальників, які мають симптоми ПТСР. Це проявляється у таких ознаках, як емоційна поляризація, нестабільність самооцінки, втрата впевненості у власній компетентності та зниження мотивації до активної професійної діяльності. У статті підкреслюється, що травматичні переживання можуть призвести до втрати відчуття професійної ролі та відчуження від колективу, що негативно впливає на ефективність роботи та загальне психологічне благополуччя рятувальників. Своєчасні психологічні інтервенції можуть допомогти зберегти стабільність ідентичності рятувальників та зберегти професійне здоров᾽я.

Психологічні аспекти готовності військовослужбовців до бойових дій

Ж. В. Сидоренко — Thu, 07 Nov 2024 00:00:00 +0200

В статті розглядаються психологічні аспекти готовності військовослужбовців до бойових дій. Висвітлюються теоретичні аспекти розуміння психологічної готовності до бойових дій та проводиться емпіричне дослідження особливостей психологічної готовності до бойових дій військовослужбовців десантно-штурмових військ на рівні мотиваційних, емоційно-вольових, соціально-психологічних аспектів.
В ході дослідження використовувався наступний методичний інструментарій: Методика «Адаптивність-200», що забезпечила оцінку адаптивності та стійкості до бойового стресу;
- Шкала загальної самоефективності Р. Шварцера та М. Єрусалема, що оцінює впевненість військовослужбовців у власних можливостях подолати труднощі, що виникають під час виконання бойових завдань;
- Методика «Мотивація професійної діяльності» К. Замфір, в модифікації А. Реана для визначення рівня внутрішньої та зовнішньої мотивації до професійної діяльності. Для проведення емпіричного дослідження ми сформували вибірку, до якої увійшли 63 військовослужбовці Збройних сил України, які ще не брали безпосередньої участі у воєнних діях на кордонах та окупованих територіях нашої держави.
Результати емпіричного дослідження показали, що психологічна готовність військовослужбовців до участі в бойових діях є складним, багатокомпонентним явищем, що залежить від ряду особистісних та мотиваційних чинників. Виявлено, що високий рівень адаптивності, внутрішньої мотивації, морально-етичної нормативності, комунікативного потенціалу та самоефективності сприяє формуванню стійкої психологічної готовності до бойових дій. Водночас, негативні фактори, такі як зовнішня негативна мотивація, схильність до девіантної поведінки та суїцидальний ризик, знижують загальну адаптивність та підвищують вразливість до стресу.
На основі отриманих результатів рекомендується впровадження комплексних програм психологічної підготовки військовослужбовців, що включають розвиток внутрішньої мотивації, морально-етичних цінностей, комунікативних навичок та самомотивації та профілактику дезадаптації чи суїцидальних тенденцій, що становитиме перспективу наших досліджень.

Психологічна зрілість майбутніх поліцейських: траєкторії розвитку протягом навчання

К. В. Мітченко — Thu, 07 Nov 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню психологічної зрілості майбутніх поліцейських в контексті їх професійного навчання. Визначено, що саме психологічна зрілість є важливим чинником успішної професійної діяльності, оскільки поліцейські часто стикаються з викликами, що вимагають емоційної стійкості, високого рівня саморегуляції та здатності приймати обґрунтовані рішення в складних ситуаціях та умовах. Емпірично досліджено такі компоненти психологічної зрілості, як самосвідомість, автономність, життєва філософія, креативність, контактність, синергійність та децентралізацію.
Значна увага приділяється тому, як психологічна підтримка та тренінги, впроваджені під час навчання, сприяють підвищенню психологічної зрілості. Крім того, у межах наукового дослідження розглянуто важливість розвитку комунікативних навичок, емпатії та здатності працювати в команді, які є невід'ємною складовою успішної професійної діяльності поліцейських в частині ефективного розслідування, несення служби з вогнепальною зброєю чи застосування поліцейських заходів.
Зроблено акцент на тому, що процес навчання майбутніх поліцейських має не лише надавати професійні знання, але й формувати особистісні якості, які допомагають ефективно виконувати службові обов’язки, з урахуванням умов воєнного чи надзвичайного стану. Як наслідок запропоновано рекомендації щодо впровадження міждисциплінарного підходу до навчання; стимулювання саморозвитку через самостійне вивчення психологічної літератури, відвідування онлайн-курсів та вебінарів, тренінгів з управління стресом, розвитку емоційного інтелекту, тайм-менеджменту та інших корисних навичок; використання інтерактивних методів навчання; коригування змісту, форм і методів проведення лекційних, практичних, семінарських занять із загальних та спеціальних дисциплін; залучення до волонтерської та наукової діяльності для вдосконалення підготовки майбутніх поліцейських; спрямованості ознайомчої, навчальної та виробничої практики на зростання рівня професійної компетентності через послідовну участь у виконанні оперативно-службових завдань різного рівня складності та відповідальності з врахування досвіду Дніпровського державного університету внутрішніх справ. Результати дослідження демонструють важливість систематичної психолого-педагогічної підтримки для успішного формування професійної готовності та мають практичну значущість для розробки ефективних стратегій підготовки кадрів для правоохоронних органів України.

Розвиток психосоціальної служби онкоклініки як важлива складова процесу лікування та ренабілітації осіб з онкопатологією

Н. С. Лапшова — Thu, 07 Nov 2024 00:00:00 +0200

Дана стаття присвячена проблематиці надання психосоціальної допомоги особам з онкопатологією в умовах воєнного часу в Україні. Наведені статистичні дані довоєнних канцер-реєстрів. Описано основні характеристики емоційного стану осіб з онкопатологією з урахуванням умов воєнних дій на території держави. У статті подано приклади практичного використання скринінгів емоційного стану, що є рекомендованими NCCN при роботі психологічного напрямку із дистресом пацієнтів з онкодіагнозом. Описано сучасний стан надання психосоціальної допомоги і підтримки в регіонах України. Також підкреслено важливість організації роботи даного напрямку як складової реалізації загальної програми підтримки ментального здоров’я українців під час війни, започаткованою першою леді Оленою Зеленською. Зазначено важливість організації роботи в онкоклініці в трьох основних напрямах: власне із пацієнтом, із його найближчим оточенням (сім’я, близькі) та із персоналом медустанови, що надає послуги лікування та реабілітації в онкології.
Автором підкреслюється важливість та затребуваність розвитку онкореабілітації в країні, а також створення на державному рівні в умовах онкологічних лікарень, центрів, клінік спеціалізованого відділення психосоціальної допомоги та підтримки, основним завданням якого стане психологічна, діагностична, корекційна, психопросвітницька робота та консультативна і практична соціально спрямована допомогa.
Результати роботи за скринінгами емоційного стану пацієнтів стануть науковим доказом для підтримки інтеграції психологічної і соціальної допомоги в звичну і доступну допомогу при онкології. Після виявлення незадоволених потреб пацієнтів онкологічні заклади можуть надати відповідну психосоціальну підтримку для покращення якості життя. На цій основі планується проводити подальші інтервенційні дослідження психоонкології для осіб, хворих на рак, щоб розробити комплексне лікування цієї патології та відповідні протоколи інтервенцій психологічної реабілітаціїї в онкології. Отже, визначено основні напрямки подальших досліджень з метою формування протоколів психосоціальних інтервенцій в процесі лікування та реабілітації осіб з онкологією.

Особливості вимушеної міграції як виду втрати

Ю. А. Короцінська , А. В. Мисоченко — Thu, 07 Nov 2024 00:00:00 +0200

У статті розглянуті особливості психоемоційного стану осіб, які стикнулися з вимушеною міграцією під час війни, описано детермінанти ускладненої адаптації в процесі міграції, обґрунтовано реакції втрати та особливості їх перебігу в осіб, що переживають процес міграції, проаналізовано можливості покращення соціально-психологічної адаптації через розуміння процесу міграції як втрати.
У процесі повномасштабної війни питання вимушеної міграції та соціально-психологічної адаптації набувають надзвичайної актуальності. За даними міжнародних організацій, мільйони людей в Україні були змушені покинути свої домівки. Внутрішня міграція та біженство спричиняють ускладнені адаптаційні процеси, оскільки більшість переселенців переживають переселення як втрату. Непередбачений характер міграції, спричинений травмуючими подіями, ускладнює адаптацію, а психологічна травма поглиблює цей процес.
Вимушена міграція — це не просто зміна місця проживання, а й втрата відчуття безпеки, соціокультурного середовища, а також близьких людей. Зміни, зокрема фізичні та соціальні, породжують тривогу, стрес і можуть призвести до психологічних проблем. Дослідники, такі як Л. Дідковська та А. Дідковський, характеризують еміграцію як екстремальну подію, що порушує звичне середовище та акультурацію.
Люди, які вимушено мігрують, часто стикаються з фазами горя, що включають заперечення, гнів, депресію та прийняття. Втрата значущого об'єкта, зокрема дому чи звичного способу життя, впливає на психологічний стан і може викликати посттравматичний стресовий розлад. Важливим чинником, що впливає на адаптацію, є підтримка соціального середовища, яке часто втрачається через міграцію.
Серед викликів, з якими стикаються переселенці, — відчуття провини перед тими, хто залишився в небезпеці, а також небажання інтегруватися в нове середовище, що поглиблює ізоляцію. Перспективи досліджень полягають у розробці ефективних програм соціально-психологічної адаптації, які сприятимуть зниженню рівня стресу та підвищенню якості життя вимушених мігрантів.