Емпіричне дослідження феномену самотності жінок в умовах соціальних трансформацій та воєнних викликів
DOI:
https://doi.org/10.31558/2786-8745.2025.1(6).6Ключові слова:
самотність, переживання жіночої самотності, підтримка, соціальні трансформації і війна, переживання ізоляції, втрата емоційного контакту, рольова багатозадачність жінки, емоційна та соціальна підтримка, індивідуально-психологічні чинники, тривожно-депресивна симптоматика, адаптивні та дезадаптивні стратегії, психологічні інтервенції та підтримкаАнотація
У статті подано стислий виклад емпіричного дослідження самотності жінок в умовах соціальних трансформацій і війни. Обґрунтовано актуальність проблеми: поширені переживання ізоляції, втрати емоційного контакту й внутрішньої порожнечі, що посилюються вимушеним переселенням і руйнуванням соціальних зв’язків та накладаються на рольову багатозадачність жінки. Наукові підходи трактують самотність як багатовимірний феномен із емоційною та соціальною складовими, пов’язаний із тривожно-депресивною симптоматикою та станом здоров’я; водночас українські дослідження фіксують зростання самотності через деформацію мереж підтримки та зміну соціальних ролей. Попри це бракує емпіричних робіт, що комплексно враховують вік, статус ВПО, якість офлайн/онлайн-зв’язків, рівень соціальної підтримки, резильєнтність і цифрову комунікацію як ресурс або ризик. Метою статті є виявити рівень і структуру самотності жінок та емпірично встановити індивідуально-психологічні й соціальні чинники її інтенсивності. Інструментарій: анкета «Самотність» Л. В. Тислюк (гуманістичний якісно-кількісний підхід із відкритими запитаннями про зміст переживання, частоту, причини, ресурси й перепони). Отримані дані свідчать, що більшість респонденток не мають стійкого відчуття самотності: 60– 65% зазначили «ні/рідко», 25–30% — періодичні епізоди, 5– 10% — часте або хронічне переживання. Причини умовно поділено на соціальні (≈40%; дефіцит близьких/підтримки), внутрішньоособистісні (≈30%; низька самооцінка, страх відкидання, емоційна закритість), життєві обставини (≈20%; війна, переселення, розлучення, хвороба) та усвідомлену/бажану самотність (≈10%). Подолання базується переважно на соціальній активності й підтримці (спілкування, зустрічі, спільноти), професійній зайнятості, змістовному дозвіллі (читання, хобі) та рефлексії; водночас внутрішні бар’єри (страх, тривога, замкненість) у частини жінок ускладнюють вихід із стану ізоляції.
Зроблено висновок, що самотність у жіночому досвіді має динамічну, ситуативно залежну природу і формується у взаємодії соціальних умов, особистісних характеристик і травматичних подій. Практична значущість полягає у потребі багаторівневих інтервенцій: розвиток резильєнтності та емоційної компетентності, зміцнення мереж підтримки, створення програм соціальної інтеграції для уразливих груп (зокрема ВПО). Перспективи подальших досліджень — моделі медіації/модерації (соціальна підтримка, резильєнтність, онлайн-комунікація), вікові та статусні порівняння, валідизація інструментів для воєнного контексту.
Посилання
Weiss R. S. Loneliness: The Experience of Emotional and Social Isolation. — Cambridge: MIT Press, 1973. — 223 p.
Hawkley L. C., Cacioppo J. T. Loneliness matters: a theoretical and empirical review of consequences and mechanisms // Annals of Behavioral Medicine. — 2010. — №40(2). — P. 218– 227.
Rokach A. Loneliness in a Lifetime. — New York: Routledge, 2019. — 256 p.
Кочубейник О. С. Соціально-психологічні аспекти переживання самотності внутрішньо переміщених жінок в умовах війни // Психологія і суспільство. — 2023. — №2. — С. 45–52.
Паніна Н. В. Соціальна адаптація жінок у період суспільних трансформацій в Україні // Соціальна психологія. — 2022. — №4(90). — С. 56–63.
Тислюк Л. В. Психологічні особливості переживання жіночої самотності : кваліфікаційна робота магістра. Ізмаїл, 2020. 77 с.
