Феномен душі в історії психологічної думки: від античних уявлень до сучасних концепцій психіки

Анотація

У статті здійснено історико-психологічний аналіз феномену душі як однієї з первинних категорій, через яку в європейській інтелектуальній традиції осмислювалися внутрішній світ людини, її здатність до мислення, переживання, самопізнання, морального вибору та особистісного розвитку. Актуальність дослідження зумовлена потребою уточнення змістової наступності між філософським поняттям «душа» та сучасними психологічними категоріями «психіка», «свідомість», «особистість», «самосвідомість», «цінності» й «життєві смисли». Метою статті є визначення основних етапів трансформації уявлень про душу в історії психологічної думки та обґрунтування значення цієї трансформації для розуміння предметного поля психології. Методологічну основу дослідження становлять історико-генетичний, порівняльноісторичний, категоріально-понятійний методи, а також теоретичне узагальнення наукових джерел. Показано, що в античній філософії душа розглядалася як принцип життя, пізнання та внутрішньої організації людини; у середньовічній думці її осмислення було пов’язане з духовністю, моральністю і самопізнанням; у Новий час відбувся поступовий перехід від метафізичного трактування душі до аналізу свідомості, мислення й пізнавальних процесів. Обґрунтовано, що становлення психології як самостійної науки не спричинило повного зникнення проблематики душі, а зумовило її методологічну трансформацію у мову наукових категорій. Наукова новизна полягає в систематизації основних історикопсихологічних етапів зміни змісту поняття «душа» та уточненні його значення для сучасного гуманітарнопсихологічного знання.